Мария Захарова, Альберт Захаров, «Корни христианской медитации»

(Лекция из курса “Школа Медитації” 2017, Львов)

Традиция, которую практикует и передает сообщество – это современная традиция созерцательной (монологической) молитвы, сформулированная о. Джоном Мейном OSB в середине 70-х годов XX века. Эта традиция не является чем-то новым, она укоренена в древней исторической традиции раннехристианского пустыннического монашества, с которой Джон Мейн познакомился, изучая «Собеседования» Св. Иоанна Кассиана. Наша традиция христианской медитации – это современная форма созерцательной молитвы, которая инспирирована «чистой молитвой» (oratio pura) Св. Иоанна Кассиана, и которую сегодня преподают бенедиктинцы.

ТЕРМИН «МЕДИТАЦИЯ»

Поговорим теперь  о термине «медитация», о традиции и особенностях его использования в христианском контексте, а также о том, какую именно форму созерцательной молитвы подразумевает  наша община  под этим термином.

Для многих наших современников слово «медитация», поставленное рядом с понятием «христианская», может восприниматься  непривычно. Однако  «медитация» – это очень древнее слово в словаре христианской духовности, которое имеет латинское происхождение. Существует много форм и способов медитации. Условно их можно разделить на две категории – медитация дискурсивная и медитация недискурсивная. Если некоторые люди незнакомы со связью понятий «медитация» и «христианская», то другие  очень часто отождествляют «медитацию» исключительно с размышлениями, то есть с дискурсивной молитвой. В традиционном бенедиктинском методе молитвенного чтения Писания,  Lectio Divina, термин Meditatio (Lectiо «чтение», Meditatio «размышление», Oratio «словесная молитва-обращение», Contemplatio «созерцание, простое  присутствие») используется для подчеркнуто глубокого чтения текста, с погружением в глубину или центр его отдельных фрагментов, отдельной фразы или слова. Традиция Джона Мейна, обращаясь к более древнему пониманию слова «медитация», представляет его в качестве отдельного пути сосредоточения на глубине настоящего момента, где внимание сосредотачивается на повторении одного молитвенного слова, являющегося частью Священного Писания.

Если мы обратимся к наиболее раннему, первичному значению слову «медитация», употреблявшемуся в среде раннехристианских египетских пустынников, мы увидим, что латинский термин «meditatio» понимался как «способ всматриваться в medio»,то есть всматриваться в середину – находиться в центре, в сердцевине того, на что направлено внимание. Латинский глагол  «meditari» может пониматься как «разумное созерцание» – в контексте духовности отшельников он использовался как аналог греческого слова «meletan», что значит «повторять». Следовательно, медитация в нашем случае – это практика созерцательного повторения в своем уме определенного слова или мысли.

Джон Мейн рекомендовал в качестве молитвенной формулы библейское слово «Маранафа». Это слово на арамейском языке –языке, на котором говорил Иисус. «Маранафа» – древнейший литургический возглас (1Кор 16:22, Откр 22:20).  Существуют разные варианты перевода этого слова: «Приди, Господь наш» («Marana Tha»), Грядет наш Господь» («Маran Аthа»). Арамейское слово «Маr» переводится как «Господь», а суффикс «An» означает «наш», таким образом «maran» – это «Господь наш». Фраза  употреблялась в богослужении, как обращение к Божьему присутствию и прошение о том, чтобы  Господь возвратился для утверждения Своего Царства. «Маранафа» является литургическим реликтом, который дошел до нас от раннехристианской общины, наряду с такими семитскими словами, как «Аллилуя» и «Осанна».

       .

ВЕТХОЗАВЕТНЫЕ КОРНИ

Библейская духовность всегда указывала на тишину, как на одно из важнейших условий глубокой молитвы.

В книге Царств Господь является пророку Илии не во время бури и землетрясения, а в тихом дыхании легкого ветерка. Созерцательная традиция на примере этой истории учит, что в молитве нам необходимо стать более открытыми для Божьего присутствия и искать Его в тишине, внимательно вслушиваясь в Его «тихий ласковый голос». Во многих современных переводах Библии это выражение переводится как звучание чистого, абсолютного безмолвия – по-английски «sound of silence», на иврите «дмама» («безмолвие»).

«И сказал: выйди и стань на горе пред Господом, и вот, Господь пройдет, и большой и сильный ветер, раздирающий горы и сокрушающий скалы пред Господом, но не в ветре Господь; после ветра землетрясение, но не в землетрясении Господь; после землетрясения огонь, но не в огне Господь; после огня веяние тихого ветра (тихий ласковый голос), и там Господь» (3 Цар 19: 11-12)

Есть также и еще одна интересная цитата из Псалмов, которая всегда использовалась в созерцательной христианской традиции в качестве призыва к безмолвной молитве: «Успокойтесь и узнайте, что Я – Бог» (англ. «Be still, and know that I am God») (Пс 45:11). Этот призыв возвращает нас к созерцательному опыту Моисея на горе Синай, где он спросил Бога, каково Его имя, и Бог ответил ему: «Я есмь Сущий» (Исх 3:14), «Я Тот, кто есть». Ветхозаветная традиция учит нас, что мы должны пребывать в безмолвии и внимательно слушать, и тогда узнаем, что имя Божье или сущностная природа Бога – это «чистое бытие», лежащее в основе настоящего момента реальности. Мгновение «сейчас» – это «узкий путь», с помощью которого мы можем войти в присутствие Бога, живущего в глубине нашего сердца.

.

ЕВАНГЕЛЬСКИЕ КОРНИ

Главным источником понимания медитации как христианской созерцательной молитвы является учение Иисуса о молитве, изложенное в Нагорной Проповеди, в шестом разделе Евангелия от Матфея. Оно звучит очень просто и современно: войди во внутреннюю комнату своего сердца, закрой дверь внешних чувств, и молись в этом сокровенном тихом месте без лишних слов.

Внутренний характер молитвы

«Когда молишься, не будь как лицемеры, которые любят молиться в синагогах и на углах улиц, останавливаясь, чтобы видели их люди» (Мф 6:5) Нам следует быть осторожными с внешней стороной молитвы – важно помнить о вреде чрезмерного увлечения ритуалами, многословием, и другими внешними аспектами духовной жизни. Молитва – это глубинная и внутренняя реальность.

«Когда молишься, войди в комнату твою и, затворив дверь твою, помолись Отцу твоему, Который втайне» (Мф 6:6). Греческое слово «тамион» означает – сокровенная комната, внутренняя спальня или тайник. Это комната, расположенная в самом сердце дома, и недоступная для чужих – спальня, убежище или хранилище. В молитве нам необходимо войти в глубину (пещеру) своего сердца – во внутреннее пространство, в котором царит тишина и которое предшествует любой познавательной, коммуникативной деятельности или чувствам. В этом месте есть только мы – такие, какими нас знает Бог – и сам Бог. Это место расположено у самого истока нашего бытия. Молиться нужно с закрытыми дверями – в тишине внешней и внутренней. Мы обращаемся к Богу со смирением и любовью, отбросив все свои ожидания и представления – находясь в таинственном присутствии Того, Кто никогда не может стать внешним объектом нашего восприятия и Кто является источником нашего бытия.

Безмолвие

«Молясь, не говорите лишнего» (Мф 6:7) У медитації ми задовольняємося одним словом із Писання. Коли ж повертаємося до більш традиційних та дискурсивних форм молитви, починаємо розуміти, що сенс молитви не у словах а у прагненні до Божої присутності. Тож, ще одним важливим принципом молитви є безмовність, що панує до нашого слова, після нього та поміж тих моментів, коли ми вимовляємо слово раз по раз.

Довіра та спокій

«Знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього» (Мт 6:8) «Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці… Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть… Не турбуйтеся…» (Мт 6:25-31) «Не журіться про завтрашній день» (Мт 6:34) Перебування у теперішньому моменті, поза нашими турботами та думками. Можемо сміливо у медитації присвятити час чистій увазі до самої Божої присутності. Маємо довіряти та вподібнюватися до простоти дітей або квіток. Не відволікаємося на вимовлення новинних репортажів про те, чого нам треба від Бога та що Він має нам зробити ще. Він знає про усі наші потреби ліпше за нас. Під час медитації ми перебуваємо у повній довірі та відпускаємо усі тривожні думки про минуле та майбутнє, усі бажання та фантазії. Ми не розмовляємо, не повідомляємо, не питаємо – ми просто перебуваємо у Присутності того, хто все про нас знає та піклується про нас нійліпшим чином. Св. Августин питав, «чи молимося ми для того, щоб змінити рішення Бога?» Добру відповідь на це питання дав Сьорен К’єркегор: «у молитві ми змінюємо не Бога, а самих себе». Час, що ми виділяємо на перебування у тиші із довірою та спокоєм є дуже трансформуючим часом, що може змінити усе наше життя.

Односпрямована увага, перебування «тут та зараз»

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мф 6:33). В п’яте Ісус говорить про однонаправлену увагу, що здатна народитися тільки у спокійному розумі. Повторення у медитації простого слова об’єднує наш розум – молитовна формула стає фокусом та якорем нашої однонаправленої уваги. Цей навик (habitus) має з часом перейти із простору нашої щоденної медитації до простору повсякденного життя, ди ми завжди найперш будемо бачити Присутність Бога, та все все інше у її контексті. Медитація вчить нас цієї євангельської мудрості, про яку на сході, у традиції дзен кажуть так: Учень запитує свого майстра: «Майстер, як прагнути до просвітлення та практикувати його в повсякденному житті?» «Тим, що ти їси і спиш», – відповів майстер. «Але ж кожна людина їсть і кожен – спить». «Не кожен їсть, коли він їсть, і не кожен спить, коли він спить» , – відповів майстер. «Коли ти їш, ти маєш їсти; коли ти спиш, ти маєш спати». Перебуваючи «тут та зараз», а не у віртуальному світі своєї уяви, ми є відкритими до Присутності Бога, який створив та підтримує реальність у всіх її дрібницях. Бог є «тут та зараз», и чи є ми «тут та зараз»? Для зустрічі потрібна лише наша увага – увага Бога в нас вже є.

Підсумовуючи вчення про молитву у Нагірній проповіді, на якому грунтується розуміння християнської медитації, перерахуємо ще раз основні моменти:

– Зосередженість на внутрішньому
– Безмовність
– Довіра та спокій розуму
– Односпрямована увага, перебування «тут та зараз»

Марта та Марія

slides_schemes.cdr

Ще одним важливим джерелом теології медитації є сюжет про двох сестер, Марту та Марію. Ця історія є класичною ілюстрацією різниці між активним та споглядальним станом свідомості,  між двома аспектами людської душі. Також вона завжди використовувалася для наголошення уваги на тому, що споглядання є джерелом енергії та компасом для діяльності. Відлунням історії про двох сестер є мозаїка «Двох голубів на чаші» V ст. з італійського мавзолею Гали Плацидії у Равенні, що став джерелом інспірацій для логотипу нашої спільноти.

Історія є дуже простою: мандруючи до Єрусалиму, Ісус з учнями зупиняється відпочити в домі друзів, двох сестер Лазаря. Сестри реагують на присутність Вчителя по різному. Марта веде себе дуже активно – вона виходить з дому привітати Ісуса, намагається приготувати великий та смачний обід. Марія навпаки майже не діє – вона без зайвих слів та дій сідає біля ніг Вчителя та перебуває у мовчазному зосереджені, уважно слухаючи слово Ісуса. По мірі того, як Марія перебуває у спогляданні Ісуса, Марта намагається діяти все більше та більше і, врешті-решт, масштаби благочинної діяльності перевершують її можливості та вона починає ставати розсіяною та дратуватися. Коли роздратування досягає найвищої точки, вона одночасно знаходить винного у Марії та починає повчати Ісуса, вказуючи, що б Він мав на її думку робити: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла» (Лк 10:40). Дуже часто ми приступаємо до дискурсивної молитви, коли почуваємо себе погано, та починаємо говорити Богові, що Він має зробити для нашого блага. Але Ісус відповідає із співчуттям до нашого стану егоцентричного та болісного невідання, намагаючись нас звільнити від непотрібної активності та звільнити нашу увагу від зосередження на самих себе. Він двічі кличе по імені та вказує на важливість споглядального життя: «Марто! Марто! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.» (Лк 10:41-42). Діяльність має бути вкоріненою у спогляданні. Потрібно воз’єднати ці дві половини цілого.

Знов бачимо головні елементи євангельського вчення про споглядальну молитву: спокій та нерухомість, уважне слухання та однонаправлена увага, перебування «тут та зараз».

.

ДУХОВНІСТЬ ПУСТЕЛЬНИКІВ

Як ми вже згадували, латинське слово, «meditari», має зв’язок з грецьким словом «meletan». Це грецьке слово може означати одночасно «зосередження» і «повторення», та воно в свою чергу є перекладом старозавітного івритського терміна «Хага», що вказує на «тихий шепіт» або розумове споглядання. Первинний сенс медитації полягав у тому, щоб у повторенні пережовувати Боже слово, прагнучи до переживання його найбільшої глибини.

Цей підхід сформувався у єгипетському пустельницькому русі, в якому звичайні миряни, уходячи до пустелі від галасу великих міст, дали історичний початок монастицизму. Ці люди брали окремі фрагменти Святого Письма, запом’ятовували їх та постійно повторювали. У житті пустельників природним чином розвинулася практика т.зв. «монологічної молитви», яка була пов’язана із особливою наукою читання Писання. Пустельники читали Писання не як звичайний масив текстової інформації, але скоріше вони прагнули проникнути в глибину священного моменту зустрічі зі Словом Божим під час читання Біблії. Монахи запам’ятовували напам’ять фрагмент Писання і повторювали його про себе день і ніч, як вчив апостол Павло: «Завжди радійте, невпинно моліться» (1 Сол 5:16). Вони намагалися зробити обраний фрагмент частиною самої тканини свого життя, роблячи його своїм єдиним багатством. Поступово, при безперервному повторенні, текст розкривав свою глибину, і монах повторював все більш коротку його частину, «розжовуючи» слово до самої центральної серцевини. Ця духовна практика вела людину до граничної чистоті, ясності та простоти розуму, зосереджуючи все її життя на присутності Бога. Ця практика була одночасно найчистішим спогляданням, і в той же час вона була частиною науки глибокого читання Писання. Так народилася монологічна («односкладова», «єдинорозумова», «серцева») молитва, яка пізніше стала джерелом для самих різних історичних традицій – від ісіхастской Ісусової молитви до «молитви одним словом» англійського трактату «Хмара Невідання». У наші часи, особливо після II Ватиканського Собору, у християнському світі з’явилася тенденція до актуалізації цього первинного розуміння медитації, та до відновлення рівноваги між споглядальними та дискурсивними шляхами молитви. 

slides_schemes.cdrОтець Джон Мейн сформулював сучасну теологію християнської медитації, спираючись на тексти трактату «Співбесіди» Св. Йоана Касіана. У «Співбесідах» Касіан зібрав та впорядкував безліч повчань, які він у молодості почув, відправившись в паломництво до єгипетської пустелі. У 9 та 10 розділі «Співбесід» Касіан розповідає про особливу форму молитви – «чисту молитву», «oratio pura». Цей термін ми також знаходимо у легендарного пустельника, Євагрия Понтійського. Чиста молитва Касіана заснована на трьох принципах:

– стан безперервної молитви, безперервного усвідомлення присутності Бога
– молитва повинна бути гранично простою та вести до досвіду «духовної вбогості»
– зосереджене використання однієї простої «молитовної формули»

У молитві Касіан вчить зберігати вірність одній «молитовній формулі», коротенькому духовному віршикові «Боже, прийди мені на допомогу…», що веде людину до простоти й вбогості через перепони найрізноманітніших афективних станів – приємних та неприємних. Важливо зберігати вірність формулі, невпинно її повторюючи «і в радості і в біді». Касіан дає опис методу цієї молитви, про який він дізнався від пустельника Авви Ісаака:

«Монах має повторювати та утримувати формулу, відмовившись від усіх тілесних турбот і занепокоєнь. […] Молитовну формулу розум повинен містити постійно, поки, зміцнившись безперервним повторюванням її, не відкине багатство думок і недосягне євангельського блаженства вбогості: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мф 5:3)»

.

СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ МІСТИЦИЗМ

09

Традиція споглядальної молитви пустельників, заснована на євангельському вченні про молитву, була переданою Касіаном до західного християнства через Св. Бенедикта, засновника структурованого монастицизму. Хоч у бенедиктинській традиції і не сформувалося такого чіткого методу молитви, як східна ісихастська «Ісусова молитва», тим не менш Бенедикт всю свою духовність грунтує на прагнені до стану «вбогості в дусі» Касіана та радить його «Співбесіди» у якості читання для монахів у свому монашому Правилі. Поступово на заході пустельницьке споглядання замінялося більш інтелектуальними формами молитви. Сучасні дослідникі-культурологи вважають, що це пов’язано із загальним курсом розвитку західної цивілізації, яка довгий час орієнтувалася на технологічні і раціональні аспекти, на шкоду інтуїтивного і містичному сприйняттю. Сьогодні ми називає це лівопівкульним сприйняттям.

slides_schemes.cdrАле все ж такі у середньовічній містичній теології споглядальне розуміння молитви та Євангелія виразилося у апофатичній духовності німецьких містиків, таких як Майстер Екхарт. Екхарт був домініканцем та мав духовне бачення, дуже близьке сьогодні усім, хто медитує. Він вчив, що у духовному житті необхідно шукати Божу присутність у глибині нашого серця, залишаючи позаду усі багатства розуму. В кожній людині є Божа іскра – це найтонша точка душі, що палає глибоко усередині та саме вона єдина із Богом. Рухаючись від нашої поверхні, що складається із егоцентричних думок, уявлень та бажань, ми досягаємо глибини серця, де у чистоті та тиші сяє внутрішнє світло Божої присутності. Саме так і сьогодні, у медитації, ми намагаємося перебувати у теперішньому моменті, залишаючи роздуми та розмови, дозволяючи Богові бути в нас Богом – відкриваючи Його присутності двері в нашу внутрішню кімнату. Ось таким чином Екхарт окреслює мету споглядальної молитви: «Бог не далі, ніж двері твого серця. Він стоїть там, і чекає, поки ти не будеш готовий відкрити двері і впустити Його. Тобі відкрити, і Йому увійти – єдина мить.»

slides_schemes.cdrСпоглядальне бачення духовного життя також дуже виразно присутнє у схоластичному баченні Бога як Центру усього, яке ми знаходимо у Св. Томи Аквінського та Св. Бонавентури. Фома Аквінський, розвиваючи думку Аристотеля, ще раз ілюструє, як це каже нам історія про Марту та Марію, що споглядання та спокій є джерелом усякої діяльності та руху: «Рух передбачає нерухомий першодвигун – початок, який не рухається, але саме викликає рух усього. Бог є цим першодвигуном». Бонавентура додає до цього, що Бог є центром будь-чого реального, Він присутній як центр у кожному з нас: «Бог – це Той, чий центр всюди, а окружність – ніде». У медитації ми щоденно зупиняємося та зміщуємо свою увагу від власної поверхні до глибини свого буття та глибини моменту – доторкаючись до нерухомості Божої присутності, від якої отримує рух наше життя та весь світ. Ми перебуваємо у тиші, дозволяючи думкам та словам відійти та вже не закривати світло Божої присутності, що сяє із середини нашого буття.

slides_schemes.cdrІ накінець у середньовічній духовності ми знаходимо не тільки теологічні роздуми, які без сумніву походять із живого досвіду власної споглядальної молитви. У XV ст. в Англії анонімним монахом був написаний містичний трактат «Хмара Невідання», що розповідає про споглядальну молитву «одним словом». Цей трактат став другим за важливістю джерелом натхнення для Джона Мейна, поряд із «Співбесідами» Касіана. Автор «Хмари» говорить про «одне мале слово», яке відповідає тому, що Касіян визначає як «молитовною формулою». Молячись, повторюючи «одне мале слово», ми повертаємося від відволікаючих чинників до самой таємниці Бога, що є присутня «тут та зараз»: «Вживай це мале слово і молися не в багатослівності, а лише в одному єдиному звуці цього слова. Зміцни його якомога швидше в серці своєму, і будь, що буде. З цим словом згаснуть всі помисли твої. Так піднесеш свою сліпу та нагу сутність до настільки ж нагої сутності Бога.»

.

СУЧАСНА СПОГЛЯДАЛЬНА ТРАДИЦІЯ, ДЖОН МЕЙН 

slides_schemes.cdr

Переломним моментом для Церкви і для західного менталітету стали роки після II світової війни. У цей складний кризовий і важкий час західна цивілізація на всіх своїх рівнях (культура, мистецтво, духовність, філософія) пережила драматичну, але в той же час і оновлюючу зустріч із східною цивілізацією. Цей час  характерний для Церкви величезним сплеском інтересу мирян до споглядальних практик та споглядального способу життя, який був раніше популярний виключно серед монахів. За словами латвійського лютеранського богослова та вчителя медитації Юриса Рубеніса, сплеск цього інтересу мирян до споглядання подібний до того ж, що був в епоху Майстри Екхарта, в середньовіччі, і в III-IV ст., коли власне і зародився рух пустельників, що складався головним чином з мирян. Католицьке чернецтво другої половини XX в. реалізувало цей інтерес і пошук в унікальному досвіді міжрелігійного діалогу, в якому бенедиктинці і єзуїти відкрили для себе скарбницю східних споглядальних практик, ведучи відкритий діалог з монахами індуїзму і буддизму. Примітно те, що цей діалог був поступово схвалений Церквою і дозволив багатьом монахам перевідкрити у своїй традиції практики споглядання, аналогічні східним практикам, з якими вони зіткнулися в Азії. Бенедиктинець о. Беда Гриффітс, співзасновник нашої спільноти, підсумовуючи цей досвід, говорив, що вимір споглядальної молитви, созерцального читання священних текстів і споглядального способу життя – річ універсальна. Це вимір є у всіх великих релігіях, але періодично він не береться до уваги, і йому на зміну приходять буквалізм, ксенофобія і нерозуміння глибинного сенсу. Він, як і Джон Мейн вважав, що пробудження до споглядального життя мирян і духовенства – головна надія і завдання християнства на сьогоднішній день.

12 13

Джон Мейн був одним з багатьох сучасних ченців, що пройшли через такий досвід. Його ім’я стоїть в одному ряду із цистерціанцем Томасом Мертоном, єзуїтом Хуго Еномією Лассалем та бенедиктинцями Бедою Гриффітсом і Анрі Ле Со, що заснували перший католицький ашрам (Шантіванам або Саччідананда ашрам – камальдолезський монастир Пресвятої Трійці) в Індії. Особливість Джона Мейна полягає у тому, що він після знайомства зі східною практикою медитації відкрив коріння аналогічної форми молитви у власній християнській традиції, сформулювавши на сучасній мові метод християнської медитації, який можна застосовувати в житті сучасного городянина.

о. Джон Мейн OSB (1926–1982) — католицький священик, монах-бенедиктинець, засновник «Міжнародної Спільноти Християнської Медитації». Популяризував практику християнської медитації, яка описувалася ним як адаптована для сучаної людини практика «чистої молитви»  (oratio pura) Св. Йоана Касіана, де основним методом є дисципліна споглядального повторення молитовної формули, себто «християнської мантри» (Джон Мейн використовував цей термін, популярний у сучасному англомовному світі, у якості еквіваленту «формули» Касіана).

Джон Мейн народився у Лондоні, його світське ім’я – Дуглас. Вивчав теологію в Ангелікумі, Папському університеті Св. Томи Аквінського, а також отримав юридичну освіту у Дублінському університеті. Потім (на той момент – ще світська особа) працював в урядовому департаменті Великої Британії у справах колоній, в Куала-Лумпурі (Малайзія). Там він уперше познайомився із східною формою медитативної практики, спілкуючись із індуїстським свамі (Свамі Сатьянанда, засновник “Спільноти Чистого Життя” – притулку для жертв військового конфлікту у 1948—1960 рр.). Саме Свамі Сатьянанда подав Джонові Мейну ідею про медитацію із повторенням у якості мантри священне слово з Біблії. У 1959 р. Мейн відчув монаше поволання та вступив у новіціят бенедиктинського абатства Ілінг у Лондоні. Спочатку у новіціяті отримав наказ припинити практику медитації, бо тоді він її розумів лише як запозичення із Азії.

1963 р. – став священиком, а також викладачем у “Школі св.Бенедикта” в Ілінгу.

1970 р. – призначений директором школи абатства св.Ансельма (Вашингтон, США). Працює над вивченням праць св. Йоана Касіана, шукаючи відповідь на питання молодого студента, що поїхавши до Індії зацікавився медитацією та питав, чи існують практики такого типу в християнстві. Отець Джон впізнає у «Співбесідах» опис споглядальної практики, яку вже зустрів в Азії, та знову повертається до щоденної медитації, тепер вже знаючи її як автентичну християнську форму молитви.

1974 р. – повертається до Ілінгу.

1975 р. – починає збирати першу медитативну спільноту для мирян. Саме це спільнота згодом стала першим Лондонським центром християнської медитації. Став вчителем та ментором новіціяту Лоренса Фрімена.

1976 р. – коротке перебування у скіті Томаса Мертона, виступ на трьох конференціях для монахів у абатстві Марії Гефсиманської (США, Кентукі), що стало початком його шляху як вчителя християнської медитації.

1977 р. – разом із о. Лоренсом був запрошений Монреальським єпископом до Канади, для заснування нового монастиря, а разом з тим – бенедиктинської спільноти, що складалась одночасно із монахів, монахинь та мирян, які практикували дисципліну християнської медитації.

30 грудня 1982 р. – о. Джон Мейн помер від раку у монастирі в Монреалі.

break 

.

© Марія Захарова Obl OSB, Альберт Захаров Obl OSB
«Ключи до споглядання»

Підпишіться на розсилку оновленнь нашого сайту

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *